Різні типи планів і ракурсів у фільмі.

Детальний план.

Детальний план фокусується на конкретній деталі – це можуть бути очі, губи персонажа або важливий об’єкт, – щоб посилити драматизм і привернути увагу глядача до важливого моменту в історії. Зосереджуючись на невеликій деталі в кадрі, цей тип знімання посилює зв’язок аудиторії з об’єктом і часто розкриває почуття та емоції, які не завжди можна передати за допомогою діалогу.

Наприклад, у сцені, де персонаж зазнав болю від іншого персонажа, сльоза, що падає по його обличчю, може красномовно свідчити про те, як відбувалася взаємодія.

Крупний план.

Для знімання крупним планом, особливо детальних планів, часто використовують довші фокусні відстані (85–135 мм), щоб стиснути риси обличчя та розмити фон. Режисери можуть використовувати ширші діафрагми (f/1.8–f/2.8) для меншої глибини різкості.

Знімок крупним планом може розкрити емоції за ледь помітними виразами обличчя, підказками мови тіла або значущим об’єктом. Він мінімізує фактори, які відволікають, заповнюючи кадр одним елементом.

Середньо-крупний план.

Середньо-крупний план знімає об’єкт від плечей або грудей до верху, фіксуючи вираз обличчя та мову тіла. Цей план найчастіше використовується в сценах з інтенсивними емоціями, оскільки допомагає глядачам відчути, що відчуває персонаж.

Наприклад, це можуть бути дії, як-от стиснутий кулак і крапля сльози, що одночасно падає по обличчю персонажа. Утримуючи частину торсу в кадрі, середньо-крупний план дає змогу режисерам показати емоції персонажів і ситуаційний контекст.

Середній план.

Для середніх планів зазвичай використовуються стандартні фокусні відстані (35–50 мм), щоб забезпечити природну перспективу. Освітлення часто врівноважує об’єкт і фон.

Цей план часто використовують у сценах із діалогами або груповими взаємодіями, оскільки він надає достатньо місця для показу кількох персонажів, водночас демонструючи різні дії та підказки мовою тіла. Середні плани чудово підходять для збалансованого висвітлення, оскільки вони зберігають візуальний контекст, не втрачаючи водночас емоційної прозорості.

Ковбойський кадр.

У 1930-х роках американські кінематографісти почали використовувати стиль кінознімання, відомий як ковбойський кадр, який зображав стрільців від капелюха до середини стегна, включно з кобурами. Сучасні фільми використовують ковбойські кадри, щоб показати мову тіла суб’єкта й певне тло, водночас фіксуючи вираз його обличчя. Наприклад, у фільмі «Диво-жінка» ковбойський кадр зафіксував Діану, коли вона перетинає поле бою, відбиваючи кулі й усміхаючись від відчуття власної сили.

Середньо-далекий план.

Середньо-далекий план знімає об’єкт від колін догори, створюючи поєднання просторової обізнаності й деталізації. Він забезпечує достатню дистанцію, щоб показати дії та мову тіла, водночас даючи глядачам час на емоційний зв’язок із персонажем.

Цей план є основним у вестернах, де його використовують для показу самотніх фігур у широких пейзажах, створюючи цікавий контраст між персонажем і його оточенням. Він також часто використовується в розмовах стоячи або для зйомки рухів персонажів, що робить його чудовим вибором для сцен, які вимагають як дії, так і діалогу.

Далекий план.

Далекий план камери охоплює весь об’єкт, як правило, із голови до ніг, а також показує значну частину оточення. Такий загальний план зазвичай використовується, щоб зосередити увагу на відстані, масштабі або ізоляції, поміщаючи персонажів у контекст їхнього оточення.

Кінематографісти використовують далекий план, щоб створити обстановку, зобразити стосунки персонажа з оточенням або зосередитися на безмежності – чи порожнечі – сцени.

Середньо-загальний план.

Середньо-загальний план охоплює все тіло об’єкта з голови до ніг, водночас у кадрі залишається місце для об’єктів заднього плану. Цей план створює візуальний баланс між персонажем і його оточенням, що робить його чудовим вибором для демонстрації руху, мови тіла та навколишнього простору одночасно.

Середньо-загальний план зазвичай використовується, коли для сцени важливо бачити персонажа цілком. Наприклад, на середньо-загальному плані можна побачити вчителя, який стоїть перед дошкою в класі, ходить туди-сюди й чекає, коли почнеться перший навчальний день.

Загальний план.

Для загального плану зазвичай застосовують ширші фокусні відстані (16–35 мм), аби передати масштабні, просторі сцени. Для більшої глибини різкості можуть знадобитися вищі значення діафрагми (f/8–f/11). Оператори зазвичай використовують загальний план, щоб показати масштаб й обстановку або зосередити увагу на стосунках між персонажами та їхнім оточенням.

Головний кадр, кадр із двома персонажами, ковбойський та інші типи кадрів часто можна вважати загальними планами.

«Вісімка».

«Вісімка» – це зворотні кадри, які використовують стандартні або легкі телеоб’єктиви (50–85 мм). Освітлення має збалансувати обидва об’єкти, зберігаючи водночас глибину. Ці кадри підсилюють потік розмови, віддзеркалюючи те, як ми переживаємо діалог у реальному житті, і ставлять глядача на місце кожного співрозмовника. Це допомагає глядачеві легко стежити за перебігом розмови.

Цей план може передати емоційну дистанцію, тонко контролюючи, наскільки близько чи далеко глядач відчуває себе від кожного об’єкта. Коли глядачі стоять за одним персонажем, це може створити більш упереджену перспективу з точки зору цього персонажа. Це може показати динаміку зміни сили, підкреслити напругу або відобразити невисловлені емоції, залежно від того, як змонтовано й скомпоновано кадр.

Кадр із двома персонажами.

Кадр із двома об’єктами називається «двійка». Зафіксувавши взаємодію суб’єктів, їхню відстань один від одного й мову їхніх тіл, «двійка» може багато розповісти глядачеві про їхні стосунки. «Ми намагаємося знімати двох персонажів у кадрі протягом більшої частини сцени, а потім використовуємо один або короткий кадр для вбивчої репліки або важливої деталі», – розповідає Ракус Скай.

Кадр із трьома персонажами.

Це кадр, у якому одночасно присутні три персонажі, зазвичай розташовані так, щоб підкреслити їхню взаємодію та зв’язки між ними. Цей план часто використовується для визначення динаміки, наприклад єдності, дисбалансу чи конфлікту в групі.

Коли персонажі розташовані рівномірно або близько один до одного, цей кадр може означати співпрацю або спільні цінності. З іншого боку, якщо персонаж відокремлений від групи або знятий на іншій висоті, такий кадр може підкреслити напругу або конфлікт всередині групи.

Знімання на рівні очей.

Знімання на рівні очей – це кут зору повсякденного життя. Цей неупереджений ракурс не має такого ж оповідного ефекту, як знімання зверху чи знизу, і багато режисерів уникають використання рівня очей у своїй роботі. «Перспективи немає», – каже Лейн Скай. «Коли ви перебуваєте над персонажем, який дивиться вниз, він відчуває себе меншим, – додає Ракус Скай. – Можливо, він не такий впевнений і сильний. І, якщо ви подивитеся на будь-якого супергероя, ви завжди будете дивитися на нього зверху вниз. Це кліше, але ви можете робити це на менших рівнях, і це більш підсвідомо».

Знімання на рівні очей вважається нейтральним, оскільки камера розташована на тій самій висоті, що й очі об’єкта, і відображає те, як ми дивимося на інших людей у реальному житті. Цей ракурс не підкреслює динаміку сили чи емоційну дистанцію, що робить його найкращим для зображення реалістичності й об’єктивності.

Коли використовують об’єктив середньої фокусної відстані – зазвичай приблизно 35–50 мм на повнокадровій камері – перспектива залишається близькою до того, як люди бачать світ.

Знімання з високого кута.

У кадрі з високого ракурсу камера розташована над актором і дивиться на нього зверху вниз. У такому ракурсі персонажі здаються маленькими, вразливими або загубленими у своєму середовищі. Високі ракурси часто використовуються у фільмах жахів, трилерах або саспенсі, оскільки вони передають небезпеку або шок.

На початку фільму «Титанік» Джеймс Кемерон використовує кадр із високого ракурсу, де Роуз дивиться на океан, щоб символізувати її безсилля щодо ухвалення власних життєвих рішень. Так само у франшизі про Гаррі Поттера Доббі, домашній ельф, майже завжди знімається під високим кутом. Такий ракурс підкреслює його невисокий зріст і мініатюрну роль покірного слуги.

Знімання з низького кута.

Будь-який кадр, який дивиться вгору на персонажа, відомий як низькокутовий, незалежно від того, чи розташована камера всього на кілька сантиметрів нижче лінії очей персонажа, чи внизу біля його ніг. Знімання з низького ракурсу створює враження, що персонаж підноситься над аудиторією, тому режисери використовують його, щоб передати відчуття сили й влади.

Цей тип ракурсу допомагає глядачеві відчути зв’язок із сильними й невразливими персонажами, тому його часто використовують у бойовиках і фільмах про супергероїв. У класичному вестерні «Диліжанс» героїчний персонаж Джона Вейна представлений у кадрі з низького ракурсу, що робить його великим і владним.

Голландський ракурс.

Знімання голландським ракурсом можна зробити з будь-яким об’єктивом. Ключовим моментом є нахил камери від горизонтальної осі, зазвичай на 15–45 градусів. На відміну від звичайного нахилу, голландський ракурс створює відчуття, що щось не так із персонажем або в сцені. Його часто використовують у кіно, щоб створити напругу або тривогу, показуючи психічну нестабільність персонажа або тривожний настрій сцени.

З висоти пташиного польоту.

Зйомка з повітря може демонструвати маленькі розміри персонажів або масштабність їхнього оточення. Знімок зверху може зображати безсилля, ізольованість або нікчемність. Наприклад, цей кадр може охоплювати велике місто після апокаліптичної події, показуючи пошкоджені будівлі й потоки диму за лінією горизонту, що вказує на величезний вплив події на мешканців.

Знімання від першої особи (POV).

Для знімання від першої особи можна використовувати різні фокусні відстані залежно від бажаного ефекту. Режисер може використовувати ручну або стабілізовану камеру, щоб імітувати природні рухи голови.

Знімання від першої особи дозволяє глядачам бачити очима персонажа, ще більше занурюючи аудиторію в його емоційний стан і переживання. Це може створити глибший зв’язок між глядачем і героями фільму, оскільки допомагає аудиторії відчувати емоції разом із героями.

Зворотний кадр.

Режисер може використовувати зворотний кадр, щоб показати реакцію іншого персонажа або діалог із першим персонажем (у кадрі POV). Цей кадр фіксує протилежну перспективу, ніж кадр POV, і часто йде після «вісімки», замінюючи кадри від першої особи, зберігаючи водночас ту саму вісь руху для просторової безперервності.

Зазвичай використовується середня фокусна відстань (від 35 мм до 50 мм) і кадрування, подібне до POV (як правило, середній або середньо-крупний план), щоб зберегти масштаб і перспективу. Цей кадр, що балансує між двома перспективами, утримує аудиторію в діалозі й діях, не використовуючи різкої зміни точок зору.

Знімання в профіль.

Знімання в профіль показує об’єкт збоку, фіксуючи його профіль обличчя, здебільшого, під кутом 90° до камери. Цей кадр може створити відчуття глибокого споглядання, відстороненості спостерігача або емоційної дистанції, оскільки він не показує глядачам прямого зорового контакту або фронтального виразу обличчя об’єкта.

Знімання в профіль дає змогу режисерам показати почуття емоційної відстороненості персонажа або загальну рефлексію. Зазвичай воно знімається із середньої або середньо-довгої дистанції за допомогою об’єктива із фокусною відстанню від 35 мм до 55 мм, що забезпечує природний вигляд, зберігаючи водночас позу й вираз обличчя.

Кадр слідування.

Під час кадру слідування камера слідує за об’єктом у його оточенні, часто рухаючись поруч, попереду або позаду нього. Цей прийом створює відчуття динаміки, що змушує глядача відчути себе частиною дії.

Кадр слідування можна зробити з різних ракурсів, включно з бічними профілями, низькими ракурсами або «вісімкою», залежно від того, які відчуття або візуальні ефекти ви хочете підкреслити.

Наприклад, коли об’єкт йде тьмяним коридором, камера може слідувати за ним збоку, щоб підкреслити напругу й страх перед дослідженням моторошної будівлі.

Панорамний план.

Панорамний план переміщує камеру горизонтально, щоб виявити приховану інформацію, поступово збільшуючи поле зору аудиторії. Він може створювати напругу, коли глядач очікує, що з’явиться в кадрі, або підвищувати просторове сприйняття, показуючи оточення персонажів.

Ви також можете комбінувати панорамний план із різними ракурсами камери, щоб змінити тон, перспективу або фокус сцени в межах одного безперервного руху. Прикладом цього є використання знімання в профіль персонажа, який сидить у барі, камера панорамує його обличчя, щоб показати його вираз. Камера продовжує панорамувати за ними, щоб показати іншого персонажа, який заходить до бару з протилежного боку кімнати.

Dolly in / out і зум.

Dolly shot передбачає фізичне переміщення камери на гусеничному ходу або колісній платформі для постійного наближення до об’єкта або слідування за ним. Це забезпечує природний, відполірований вигляд вашого фільму. Є кілька ключових типів dolly shot, кожен із яких допомагає розвивати історію по-своєму:

• Dolly in. Камера наближається до об’єкта – зазвичай за допомогою телеоб’єктива або об’єктива із середньою фокусною відстанню – щоб створити відчуття емоційної напруженості або посилити фокус на певному елементі сцени. Цей кадр використовується, щоб підкреслити реалізацію персонажа або створити очікування, коли глядач наближається до персонажа.
• Dolly out. На цьому кадрі камера віддаляється від об’єкта, створюючи відчуття вразливості, відстороненості або одкровення. Щоб символізувати зміни або ізоляцію, використовуйте більшу фокусну відстань, щоб сфокусуватися на тлі й оточенні, коли об’єкт зменшується в кадрі.
• Доллі-зум. Також відомий як «ефект вертиго», доллі-зум інтегрує візок з одночасним наближенням або віддаленням з одночасним масштабуванням в іншому напрямку. Це створює відчуття дезорієнтації та показує паніку, шок або раптове усвідомлення, що відбуваються в сцені. Телеоб’єктив добре працює із цим драматичним знімком, перебільшуючи та спотворюючи фон.

Головний кадр.

Кадри, які фіксують усю дію, що відбувається в сцені, є головними кадрами, і їх зазвичай монтують як далекі або загальні плани. Оскільки вони записують усе, це найважливіші типи кадрів для базового репортажу. Монтажери можуть дозволити сцені дихати, переходячи до головного кадру під час пауз у дії або діалозі.

Головний кадр й адресний план слугують різним цілям у фільмі. Головний кадр фіксує всю сцену від початку до кінця, часто за один дубль. Він слугує якорем для сцени, показуючи всіх персонажів і їхні просторові зв’язки в оточенні. Адресний план, з іншого боку, показує нову локацію на початку сцени. Це дає глядачеві географічний контекст – наприклад, де й коли відбувається сцена.

Адресний план.

Адресний план – це загальний план, який використовується на початку сцени, щоб задати тон, час і місце знімання. Він показує, де відбуватиметься дія, зазвичай захоплюючи зовнішнє середовище, наприклад будівлі, райони або ландшафти.

Наприклад, повільна аерозйомка міського пейзажу на заході сонця з безліччю автомобілів, що стоять бампер до бампера, може вказувати на сучасну, енергійну обстановку, тоді як статичний загальний план порожньої вулиці на сході сонця може задавати спокійний, інтроспективний тон.

Врізка / вставний кадр.

Ці типи знімків крупним планом фіксують дрібні деталі, як-от руки або ноги об’єкта. Якщо персонаж дивиться на текст на своєму телефоні, режисер може зняти екран телефона крупним планом. Вставний кадр ізолює дрібні, але важливі деталі у великій сцені.

Ці кадри спрямовують увагу глядача на дії, жести чи об’єкти, які важливі для оповіді, але можуть бути проігноровані. Це може включати щось на кшталт руки, яка передає записку під партою в класі.

Склейка.

Склейка, протилежна до вставки, перескакує з об’єкта на щось інше, наприклад із переляканого виразу обличчя актора на гавкіт собаки або з м’яча, що перетинає лінію воріт, на вболівальників, що вигукують на трибунах. Збір таких типів кадрів може бути корисним для монтажу декількох дублів однієї сцени.

Склейка перериває основну дію в сцені, щоб показати щось пов’язане з нею, але за межами головного кадру, наприклад місце, об’єкт або позаекранну дію. Цей кадр додає візуальний контекст, не порушуючи безперервності. Склейка привертає увагу до важливих елементів розповіді, показуючи, на що реагує персонаж, або створює напругу, показуючи те, чого суб’єкт ще не помітив.

Обличчя крупним планом.

Оскільки ключовий візуальний образ у фільмі не завжди зосереджений на людині, яка говорить, кадри реакції – це кадри крупним планом, які пропонують важливі можливості для розвитку персонажів і сюжету. Кадри реакції фіксують емоційну реакцію персонажа на щось, що відбувається за кадром – можливо, жарт, одкровення або погрозу, – і дають глядачам уявлення про почуття персонажа, які не розкрив би кадр, сфокусований на дикторові.

Кадр із насуванням / відсуванням.

У кадрі з насуванням камера наближається до об’єкта, щоб привернути увагу глядача або сфокусувати його. Кадр із відсуванням, навпаки, підкреслює ізольованість персонажа, збільшуючи відстань між глядачем й об’єктом. Для такого рухомого знімання зазвичай потрібен візок, стріла або стедікам.